3 січня 2020 року свій 100-річний ювілей відзначила жителька міста Здолбунів Айнбіндер Фрума Абрамівна.
 Заступник міського голови Володимир Кондратюк та спеціаліст з питань соціального захисту населення міської ради Алла Баранець привітали іменинницю з поважним ювілеєм, побажали їй міцного здоров’я, поваги від оточуючих, любові від рідних, вручили квіти і подарунок.


    Зі слів доньки Анни Вікторівни, Фрума Абрамівна прожила нелегкі роки свого життя. Народилася вона в місті Чернухи, тоді ще Харківської, а нині Полтавської області. В сім’ї, окрім неї, було ще 5 сестер. Після смерті діда сім’я переїхала на постійне місце проживання до родичів у Харків. Після закінчення місцевої школи працювала спершу рахівником, далі – бухгалтером, одночасно навчаючись на «роб факультеті». У 1939 році вступила до Харківського медичного інституту. Підробляла в торгівлі та військоматі. Коли розпочалась Друга світова війна медінститут евакуювався у місто Чкалов (теперішній Оренбург, Росія). Там вона познайомилася з іншою «харківчанкою», з якою вони були друзі «нерозлийвода». В 1943 році подруга вмовляє Фруму Абрамівну поїхати на фронт. Спершу вони «стажуються» під Москвою, а потім працюють лікарями-хірургами у госпіталі під Берліном. Там і познайомилися з майбутнім чоловіком -Віктором Семеновичем Лопоносовим.


    Після закінчення війни дівчата повертаються у Харків. Подруга відразу виходить заміж. Незабаром і до пані Фруми приїзджає з Воронєжа коханий і вони одружуються.
    Через деякий час вони переїзджають до Львова, оскільки їхню військову частину переводять туди. Невдовзі частину розформовують і сім’ю переводять у Дубно. Там в 1948 році і народжується перша донька Анна (всього 2 доньки). В 1948 році знову переведення – у Здолбунів. Де молода сім’я живе і працює в залізничній лікарні. Чоловік – рентгенологом (а деякий час і начальником поліклініки), Фрума Абрамівна – терапевтом, аж до 1986 року.


    Багато містян знають пані Фруму ( рідні ж, змалку, називають її Флорою), як добру та чуйну людину, хорошого лікаря-терапевта. Не дарма ж є така приказка, що життя дається кожному, а довгожителем бути – треба заслужити у Бога.