Меню Закрити

Здолбунівщина: історична довідка

Здолбунівщина, цей чарівний куточок світу, славиться своєю унікальною природою та культурною ідентичністю, де гармонійно сплітаються чарівні волинські краєвиди з багатогранною історією. Цей район, що лежить на південних землях Рівненської області, обмежений Рівненським районом на півночі, Гощанським і Острозьким районами на сході, Дубенським районом на заході, а з півдня межує з Тернопільською областю.

Історичний слід на цих землях бере свій початок із епохи пізнього неоліту та ранньої бронзи (III-II століття до н.е.), відзначаючись наявністю 73 археологічних пам’яток, що включають городища давньоруських часів, кургани, поселення трипільської культури і шнурової кераміки.

Ландшафт Здолбунівщини унікальний своїм розташуванням на перетині Волинського лесового плато, Малого Полісся та Кременецьких гір, що входить до складу Національного природного парку “Дермансько-Острозький”. Різноманіття природних форм, багатство флори та фауни роблять цю місцевість незабутньою, ідеальною для розвитку екологічного туризму. Особливо цінними є старовікові дубово-грабові ліси в місцевостях Мостівське, Гурби, Турова Могила, де зростає 47 видів рослин, занесених до Червоної книги.

Економічне життя Здолбунівщини активно розвивається завдяки високорозвиненій промисловості та сільському господарству, що є ключовими елементами господарського комплексу Рівненської області. Промисловість тут представлена залізничним вузлом Львівської залізниці та цементним заводом філії «Волинь-Цемент» компанії «Дікергофф цемент Україна».

Перша письмова згадка про поселення Долбунів відноситься до 1497 року, коли Великий князь Литовський Олександр подарував село Долбунів князеві Костянтину Острозькому. Існує декілька версій походження назви: від слова «довбати» (через видобуток крейди місцевими жителями) або через зв’язок із старослов’янським племенем дулібів. Сучасна назва «Здолбунів» закріпилася з 1629 року.

Історичний епос Здолбунівщини

Здолбунівщина, край з глибоким історичним корінням, була частиною Київської Русі з Х століття, а з 1199 року влила свої сторінки в літопис Галицько-Волинського князівства. Після Люблінської унії у 1569 році Здолбунів перейшов під владу Польщі.

У період 1793-1795 років, після поділу Польщі, Правобережна Україна, у тому числі й Здолбунівщина, стала частиною Російської імперії. Скасування кріпацтва в 1861 році сприяло економічному розвитку регіону, особливо після зведення залізниці Київ-Брест у 1873 році. У 1884 році брати Єлінеки з Чехії заснували цементний завод, що стимулювало розвиток інфраструктури міста навколо залізничного депо та вокзалу. Здолбунів відзначався також паркетною фабрикою, ливарно-механічним заводом, млинами, торговими крамницями, трактирами та майстернями. У 1910 році тут була побудована церква Святої Катерини та відкрито Вище залізничне училище. Кількість населення на початку XX століття досягла майже 10 тисяч осіб.

Часи Першої світової війни та Української революції 1917-1921 років принесли зміни: через Здолбунів проходили кіннота Будьонного і Ворошилова, а також війська Української Народної Республіки під командуванням Симона Петлюри, чий штаб у 1919 році тимчасово базувався на залізничній станції.

З 1920 до 1939 року Здолбунів був під польським управлінням і став повітовим центром Волинського воєводства. В роки Другої світової війни край став важливим осередком Української Повстанської Армії (УПА), яка тут формувала свої бойові підрозділи, штаби та підпільні друкарні. 21-22 листопада 1943 року в селі Будераж відбулася Перша конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, що стала важливою віхою в історії регіону.

Особливе місце в історії Здолбунівщини займає урочище Гурби. У квітні 1944 року тут відбулася знакова битва УПА проти Червоної армії та НКВС, яка вважається однією з найбільших у збройній історії УПА. На цьому місці нині розташований меморіальний комплекс “Героям Гурбенської битви” та Свято-Воскресенський Гурбинський чоловічий монастир, зведений на місці Повстанських могил.

Культурна спадщина Здолбунівщини

Здолбунівщина відома своїми неповторними культурними та історичними пам’ятками. Однією з найвідоміших є чарівне Джерело Святого Миколая, розташоване у кам’яному гроті з унікальними джерелами-близнятами. У XIX столітті це місце відвідали такі видатні українські письменники, як Іван Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, Тарас Шевченко та Леся Українка.

Древній Дермань, званий королевою волинських сіл, славиться своїм історичним та культурним значенням. Вже у XVI столітті він став одним із центрів культури та мистецтва Волині. Свято-Троїцький Дерманський монастир, національна культурна пам’ятка, відомий своєю школою та друкарнею, де працювали Іван Федоров, Даміан Наливайко, Іов Княгиницький, Мелетій Смотрицький. Дермань також увійшов у літературну історію завдяки Борису Тену (Миколі Хомичевському) та Уласу Самчуку, які народилися тут.

Архітектурною окрасою Здолбунівщини є дерев’яні церкви XVIII-XIX століть, що належать до волинської школи сакрального будівництва. Ці храми вражають своєю красою і є важливими свідками минулого.

На території району функціонують чотири музеї: Здолбунівський районний історико-краєзнавчий музей, музеї Уласа Самчука і Бориса Тена в Дерманській гімназії, а також музей “Історії Свято-Георгіївської церкви та села Кунин”.

Здолбунівщина – це край, де з гордістю шанують історію та культурну спадщину, і де кожен відвідувач може відчути зв’язок із історією та культурою українського народу.

Розкажи корисну інформацію у соцмережах

Схожі записи