Герб та прапор Дубровицького району затверджені рішенням Дубровицької районної ради від 26 березня 2010 року №482.
Автори символіки – Терлецький Ю.П., Гречило А.Б.
Герб району
Герб Дубровицького району є відображення історичних подій і традицій краю.
У синьому полі біжить срібний кінь з золотою гривою та хвостом, у золотій главі – три зелені дубові листки.
Зелені дубові листки підкреслюють назву району, є символом міцності та довголіття. Золоте поле вказує на доброзичливість і щедрість мешканців району, уособлює сільське господарство, добробут і багатство. Кінь є незмінним помічником мешканців Полісся, символізує рух вперед, розвиток і прогрес.
Щит увінчує стилізований золотий територіальний вінець, що вказує на приналежність герба саме району та характеризує його рослинність (зубці вінця вирішені у формі стилізованих листків липи та дуба).
Прапор району
Прапор району – прямокутне полотнище розділене на чотири частини: біля древка вертикально на срібному (білому) фоні зображено український орнамент, горизонтально ідуть три рівновеликі смуги: синя, зелена, жовта.
Дубровицький район — район на північному заході Рівненської області. Центр — місто Дубровиця.
Площа району становить 1,8 тис. км². Населення — 49,2 тис. мешканців (станом на 01.01.2011 року).
Межує на півночі і північному сході з Білоруссю (Брестська область), на сході з Рокитнівським, на півдні із Сарненським, на заході із Зарічненським і Володимирецьким районами Рівненської області.
Дубровицький район розміщений у межах Поліської низовини. Поверхня – хвиляста та алювіальна. Низовина поділена річкою Горинь на дві частини. Лівобережжя має горбистий рельєф; горби та пасма чергуються з прилеглими до Волинського пасма вирівняними заболоченими просторами Верхньоприп’ятської низовини. На Правобережжі заболочені простори порушуються еоловими формами рельєфу.
Територією району течуть річки Бережанка, Горинь, Льва, Сирець, Случ, Стубла (притока Стиру), Чаква та інші. Тут знаходяться озера Велике Почаївське, Верхнє, Озерське, Сіріус та інші. На півночі району болота Гало, Красне, Морочне. На сході району частина Рівненського заповідника.
Корисні копалини: бурштин, торф, глина. Переважають дерново-підзолисті і піщані ґрунти. Площа лісів 90,6 тис.га (49,8 % площі району).
Через територію району проходить залізниця Рівне-Сарни-Лунінець (Білорусь) і автошлях Старокостянтинів-Рівне-Городище (напрямок на Білорусь). Залізничні станції: Дубровиця, Біла, Милячі, Удрицьк. Відстань від районного центру до області шосейними дорогами 137 км, залізницею – 112 км.
Історія
Київська Русь і пізнє Середньовіччя
Вся територія теперішнього району була заселена деревлянами. Коли племена слов’ян були об’єднані в Київську Русь, держава древлян припинала своє існування.
Перша писемна згадка про місто Дубровиця датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Даний історичний факт зустрічаємо у книзі „Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского”, виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році.
До середини ХІІ ст. Дубровиця входила до складу Турово-Пінського князівства. Пізніше стала центром удільного князівства. В Іпатіївському літописі розповідається, що 1183 року дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможній битві з половецьким ханом Кобяком. На початку ХІІІ ст. Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя Олександра, який у 1224 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.
У 1240 році під час ординської навали Дубровиця була зруйнована.
Новий час
В кінці XVI століття Дубровиця та інші села сучасного району перейшли під владу Литви. Вона стала центром вотчини князів Гольшанських, родичів великого князя литовського Вітовта. Після Люблінської унії 1569 року Дубровиця потрапила під владу Польщі. Вона входила до Брестсько-Литовського воєводства. В той час це було велике, добре збудоване містечко з розвинутими торгівлею і ремеслом. На короткий час Дубровиця та навколишні села переходили під територію, на яку поширювалася українська гетьманська адміністрація.
Російський князь Курбський А.М., який утік до Литви від гніву царя Івана ІV, одружившись з дубровицькою княгинею, в 1571 році одержав Дубровицю як посаг. Наприкінці ХVI ст. містечко стало називатися Домбровицею. В 1695-1702 роках тут побудовано костел Іоана Хрестителя, 1695 року споруджено колегіум ордена піярів.
Друга половина XVIIст. – перша половина XVIII ст. – період, коли в Волинському воєводстві створювались фільварки, які виробляли продукцію на ринок. Зразком такого господарства був Дубровицький маєток. Джерела архіву Плятерів свідчать про те, що в Дубровицькому маєтку в 30-70-х роках XVIII ст. кількість сіл зросла з 16 (що були на початку століття) до 28, а в них селянських господарств з 284 до 633.
З 1793 року Дубровиця та навколишні села перебували у складі Росії. 5 липня 1795 року Дубровицю віднесено до категорії містечок. Вона стала волосним центром Домбровицького (Дубровицького) округу Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Ровенського повіту Волинської губернії. Дубровиця залишалась приватним володінням тих же графів Плятерів.
Тут схрещувалися два торговельних шляхи між півднем та північчю Росії. Вони пролягали через непрохідні поліські болота і пущі. Перший ішов від Дубровиці через Бережницю, Степань, Деражне до Дубна (Волинський тракт), другий – через Сарни, Березне, Корець, теперішній Новоград-Волинський, Житомир до Бердичева.
У 1778-1784 роках була прокладена дорога від Пінська до Дубровиці, по народному «Литовка». Напередодні і під час Вітчизняної війни 1812 року нею пройшли російські гусарські ескадрони. В час війни в Дубровиці були розквартировані гусарські та уланські полки російської армії. В одному з них – Литовському – служила герой Вітчизняної війни 1812 року жінка-офіцер Надія Андріївна Дурова. У своїх автобіографічних записках «Кавалерист-дівиця. Пригоди в Росії» Н. А. Дурова присвячує Дубровиці багато сторінок.
В містечку з 1809 року працювала графська суконна мануфактура, яку обслуговували 12 робітників-кріпаків, а у 1816 році їх було вже 86. Протягом року виробляли 4136 аршинів сукна. Далі розвивалися промисли: шевство, кравецтво, кушнірство. Ремісники свої вироби розносили по навколишніх ярмарках. Щорічно відбувалися ярмарки й у Дубровиці. В околицях містечка розробляли поклади бурштину.
XX століття
На початку ХХ ст. Дубровиця залишалася волосним центром. Тут розміщувалися волосне управління, міщанська управа, призовний пункт. У містечку було засновано прокатну станцію сільськогосподарських машин та кредитне товариство. Як і в кожному містечку – трактир, шинок, заїжджі двори, дрібні крамнички.
Мешканці Дубровиці працювали на лісорозробках, на смолокурних, деревообробних, спиртових заводах графів Плятерів. Займалися також ремеслом: у Дубровиці було чимало ковалів, слюсарів, столярів, теслярів, землекопів. Значно зросла кількість населення Дубровиці. Якщо 1860 року тут мешкало 3743 чоловіка, то на початку ХХ ст.– 5650. В містечку була маленька приватна лікарня та аптека. В 1877 році в Дубровиці відкрили однокласне училище, яке 1900 року реорганізоване на двохкласне. Культових установ було багато – дві церкви, костьол, синагога, два молитовні будинки.
Відповідно до енциклопедичного словника Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907.: «Домбровица — местечко Волынской губернии, Ровенского уезда. На этом месте был старинный город Дубровица, бывший столицей удельного княжества. Жителей 4475. Православная церковь, синагога, школа. Кирпичный и др. заводы. Торговый пункт».
На початку першої світової війни Дубровиця стала одними із центрів революційної боротьби на Волині. У місті розташувався штаб Третьої, а потім Особливої російських армій. Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент. З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків.
В грудні 1917 року військовий загін Центральної Ради витісняє більшовиків з Дубровиці, а вже 1 січня 1918 року червоноармійський загін Кіквідзе В.С. займає Дубровицю, витіснивши з неї зазначений військовий загін Центральної Ради.
В другій половині лютого 1918 року Дубровицю зайняли австро-німецькі війська. У грудні 1918 року в Дубровиці вибухнуло кероване більшовиками, відоме в історії Дубровицьке збройне повстання проти австро-німецьких окупантів, гетьмана та Директорії. Протягом 1919-1920 років в Дубровиці кілька разів мінялася влада. В другій половині березня 1919 року містечко зайняли польські війська, на зміну яким улітку 1919 року прийшла Червона Армія. Однак Радянська влада тоді проіснувала недовго – у серпні цього ж року війська Червоної Армії залишили Дубровицю, а знову повернулись до неї – 10 липня 1920 року. Проте у вересні 1920 року Дубровицю знову зайняли польські війська.
В цей період відбувались відповідні зміни в територіальному поділі Дубровиччини: на переломі 1919-1920 років Дубровицька волость увійшла до складу адміністративного Волинського округу. 15 березня 1920 року під Цивільним Правлінням Земель Волині і Подільського Фронту зазначена територія увійшла до складу новоствореного Сарненського повіту, 19 лютого 1921 року увійшла до складу Поліського воєводства, а 16 грудня 1930 року разом зі всім Сарненським повітом була приєднана до Волинського воєводства. В 1934 році було впроваджено новий адміністративний поділ, за яким на кілька сіл утворювалася одна гміна. Було створено Дубровицьку гміну. Станом на 4 січня 1936 року Дубровицька гміна складалася з 23 громад.
З 17 вересня 1939 року територія входить до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. 4 грудня 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР створено Ровенську область, куди входить і Сарненський повіт. 17 січня 1940 року створено Домбровицький район, в цьому ж році Дубровиця набула статусу міста.
З 9 липня 1941 року по 10 січня 1944 року територія району перебуває під німецько-фашистською окупацією.
15 серпня 1944 року Домбровицький район перейменовано в Дубровицький. В райцентрі розпочала роботу місцева МТС. Спочатку вона мала тільки один трактор, складений із запасних частин, згодом тракторний парк збільшився до 10 машин. В 1944-1946 роках почали працювати лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп, роботи виконувались вручну або з допомогою кінної тяги. З місті працювали промкомбінат, на якому виготовляли цеглу, розпилювали і обробляли ліс, та артіль інвалідів. Протягом 50-х років у Дубровиці стали до ладу райхарчокомбінат (з цехами: ковбасним, консервним, безалкогольних напоїв, соковим), місцева електростанція, згодом – районне об”єднання «Сільгосптехніки».
В 1959 році до Дубровицького району приєднано сусідній Висоцький район, а в 1962-1966 роках об’єднувалися з ним ще й Володимирецький і Зарічненський райони. На той час до складу Дубровицького району входило місто Дубровиця, 3 селищні та 68 сільські ради. 4 січня 1965 року указом Президії Верховної Ради Української РСР від району відокремлено Володимирецький район та затверджено новий склад Дубровицького району, куди ввійшли місто Дубровиця, 1 селищна та 40 сільських рад. 8 грудня 1966 року від району відокремлено і Зарічненський район.
В другій половині 60-х років в Дубровиці введено в дію першу чергу льонозаводу, 1969 року створено пересувну механізовану колону тресту «Полісся-водбуд», яка осушує заболочені землі. В цей час зростають новобудови Дубровицького «Міжколгоспбуду», який має два цегельні заводи, столярний цех, сушарку, пилораму, гараж. Функціонує автопідприємство, організоване в 1965 році на базі автоколони Сарненського автопарку. В ці роки на дубровицьких підприємствах працювало 1175 робітників. В центрі міста побудовано поштово-телеграфний вузол, кінотеатр «Україна», універмаги «Ювілейний» та «Дитячий світ», магазини – книжковий («Промінь»), меблевий, взуттєвий, гастроном та ін. На березі річки розкинулися стадіон «Горинь», пристань з рестораном, човнова станція. Дубровицька мотобольна команда «Маяк» стала володарем золотих медалей чемпіонату УРСР 1967 року.
Незалежність
Промислову продукцію в районі випускають 5 суб’єктів господарювання: ТзОВ «Дубровицький завод продтоварів», ДП «Ритм», ТзОВ «Агрофірма «Рекорд», ВАТ «Металіст», Дубровицька деревообробна компанія.
Виробничу діяльність в районі здійснюють 14 сільськогосподарських підприємств , 1 фермерське господарство , які використовують 7000 га ріллі та 16685 особистих селянських господарств, що займають 19300 га ріллі.
Транспортні перевезення здійснюються автомобільним та залізничним транспортом. Автомобільним транспортом обслуговується 23 приміських маршрути, які з’єднують 96,5 % сільських населених пунктів з районним центром, 23 міжміських маршрути, що з’єднують населені пункти району з обласним центром. Діє три маршрути, які єднають район з м. Київ. Працює 1 маршрут, які з’єднує район з республікою Білорусь та 1 маршрут із Волинською областю (м. Луцьк).
Послуги зв’язку надають підприємства Дубровицького центра поштового зв’язку та Дубровицького цеху телекомунікаційних послуг № 11.
На 1 червня 2011 року по району налічується 7243 телефонних номерів в тому числі у населення – 6342.
Споживчий ринок району представлений 132 об’єктами побуту. Найбільша питома вага припадає на послуги пов’язані з лісовим господарством – 20,0%, послуги пов’язані з сільським господарством – 18,0%, послуги пов’язані з перевезенням вантажів – 12%, перукарські послуги – 10 %, комп’ютерні послуги – 8%, ремонт взуття – 3%, послуги лазень – 2%.
Торговельна мережа району налічує 315 підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства. На території району діє ринок на 468 торгові місця, чотири автозаправні станції.
На 1 квітня 2011 року зареєстровано 866 фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. На малих підприємствах зайнято 1023 чоловіки.
Фінансові структури в районі представлені відділеннями «Райффайзен Банк Аваль», Ощадного банку України, Приватбанку, Банку «Надра».
На території району функціонує 43 загальноосвітні навчальні заклади (І ступеня – 5, І-ІІ ступеня – 13, І-ІІІ ступенів – 25) та професійно-технічний ліцей. Загальна кількість учнів – 6873.
У 31 дошкільних навчальних закладах виховується 1360 дітей, що становить 38,6% від загальної кількості.
Лікувально-профілактичну допомогу населенню надають 106 лікарів та 376 працівників середнього медичного персоналу. В районі діє центральна районна лікарня на 250 ліжко-місць, дільнична лікарня на 25 ліжко-місць, 5 сільських лікарських амбулаторій та 39 фельдшерсько акушерських пунктів, 6 аптек.
Культурне забезпечення жителів району здійснює: районний будинок культури на 500 місць, кінотеатр «Україна» на 400 місць, 16 сільських будинків культури та 31 сільський клуб, районна бібліотека для дорослих, районна бібліотека для дітей і 36 публічно-шкільних бібліотек. В районі функціонує дитяча музична школа, музей історії та етнографії Дубровицького району. 14 колективів мають почесне звання «народний аматорський колектив».
Серед видатних уродженців, якими гордиться Дубровиччина – княгиня Анастасія-Параскева Гольшанська-Заславська (старанням і коштом якої з’явилася на світ Українська Першокнига «Пересопницьке Євангеліє» (1556-1561 роки), писане живою українською мовою. Саме на «Пересопницькому Євангеліє» складають присягу на вірність народу Президенти Української держави), княжна Улянія Гольшанська (16 ст.) (возведена в сонм святих християнської православної церкви, святі мощі якої знаходяться в Києво-Печерській лаврі. Саме вона є покровителькою міста Дубровиця), лауреат Нобелівської премії в галузі ядерної фізики Г.Харпак (м.Дубровиця), колишній керівник Черкаського народного хору, народний артист УРСР Є.Кухарець (с.Велюнь), лікар-терапевт, доктор медицини, дійсний член УВАН, НТШ І.Базилевич (с.Селець), історик, суспільствознавець, доктор історичних наук В.Чишко (с.Орв’яниця), доктор історичних наук М.Алексієвець (м.Дубровиця), заслужені майстри народної творчості У.Кот та Н.Рабчевська (с.Крупове), фізик, доктор фізико-математичних наук В.Савицький (м.Дубровиця), актриса, заслужений артист України Т.Каспрук (м.Дубровиця), співачка, заслужений артист УРСР С.Бабчук (с.Бережки), скульптор, заслужений художник України Т.Бриж (с.Бережниця), художник М.Конончук (м.Дубровиця), поетеси Г.Гордасевич та Л.Шевело (м.Дубровиця), поет-байкар П.Красюк (с.Висоцьк), поет і краєзнавець В.Попенко (м.Дубровиця), історик-краєзнавець Ю.Максименко (м.Дубровиця).
На даний час Дубровицький район поділяється на 24 територіальні громади: 1 міська та 23 сільських:
Дубровицька міська рада /м.Дубровиця/
Бережківська сільська рада /с.Бережки, с.Узлісся/
Бережницька сільська рада /с.Бережниця, с.Підлісне, с.Білаші/
Берестівська сільська рада /с.Берестя/
Великоозерянська сільська рада /с.Великий Чермель, с.Виликі Озера, с.Шахи/
Велюнська сільська рада /с.Велюнь/
Висоцька сільська рада /с.Вербівка, с.Висоцьк, с.Хилін/
Жаденська сільська рада /с.Жадень/
Залузька сільська рада /с.Залужжя/
Колківська сільська рада /с.Заслуччя, с.Колки, с.Порубка/
Лісівська сільська рада /с.Лісове, с.Озерськ/
Людинська сільська рада /с.Людинь, с.Партизанське, с.Рудня, с.Золоте/
Лютинська сільська рада /с.Лютинськ/
Мочулищенська сільська рада /с.Крупове, с.Мочулище, с.Червоне/
Миляцька сільська рада /с.Біле, с.Лугове, с.Милячі/
Нивецька сільська рада /с.Грицьки, с.Нивецьк, с.Працюки/
Осівська сільська рада /с.Осова/
Перебродівська сільська рада /с.Будимля, с.Переброди/
Сварицевицька сільська рада /с.Зелень, с.Сварицевичі/
Селецька сільська рада /с.Селець, с.Ясинець/
Соломіївська сільська рада /с. Кураш, с.Орв”яниця, с.Соломіївка/
Туменська сільська рада /с.Бродець, с.Городище, с.Тумень/
Трипутнянська сільська рада /с.Вільне, с.Грані, с.Залішани, с.Кривиця, с.Літвиця, с.Трипутні/
Удрицька сільська рада /с.Смородськ, с.Удрицьк/
