Костел Іоанна Хрестителя

Історія України гармонійно вплела у свій барвистий вінок викохану серед лісів та озер, вмиту вранішніми росами й весняними грозами за­пашну квітку – Дубровицю. Як молода дівчина, з роками вона все кращає і кращає… У свої ти­сячу років Дубровиця виглядає досить сучас­но. Найстарішими будівлями є римо-католицький костел Іоанна Хрестителя і церква Різдва Богородиці. Святині кревно пам’ятають й свято бережуть історію древнього містечка, значна частина якої промайнула під їхніми стінами.

Особисто для мене історія нашої держави починається саме з мого рідного міста, хоча я і не народилася безпосередньо в Дубровиці, вона є невід’ємною частиною мене, моєї долі… Я впевнена, що куди б не заніс мене вітер май­буття, частина мого серця буде битися тут, насичена щирою доньчиною любов’ю.

Декілька років тому я зацікавилася дослід­женнями краєзнавців, що вивчали історію Дубровиці. Пам’ятаю, як жадібно, на одному диханні читала статті Василя Попенка й Олександра Бруяки. Без сумніву, вони зробили безцінний внесок в історію рідного краю, а загальнодер­жавна «скарбниця» поповнилася ще одним містом з тисячолітнім літописом. Не знаю чому, але вже тоді, майже в дитячі роки, мені шале­но захотігося теж щось досліджувати й вивча­ти… Не дивно, що коли вже в юному віці доля надала мені цей шанс, я навіть не задумувала­ся, чи скористатися ним, а чи – проігнорувати, буцімто «ще встигну».

Темою науково-дослідницької роботи я обрала дубровицький костел. Можливо, це був природ­ний, притаманний мені, потяг до авантюризму, чогось нового, незвіданого, але одне знаю точ­но: тоді я не усвідомлювала, яка це клопітка праця. Спочатку, якщо чесно, думка була спон­танною, але згодом, дізнавшись, що відомос­тей про історію храму зовсім немає, я загоріла­ся ще більшим бажанням, бо усвідомила, що я перша, хто буде досліджувати святиню. Саме це найбільш надихало й живило мої сили.

По суті, метою моєї наукової роботи було проілюструвати логічну послідовність історії побудови та існування костелу на основі відо­мих і доведених історичних фактів і доповнити їх знайденою мною інформацією, джерелом якої є історичні документи й спогади очевидців.

Актуальність роботи полягає безпосеред­ньо в дослідженні історії Дубровицького косте­лу як визначної сакральної католицької будівлі, пам’ятки архітектури, існування якої тісно по­в’язано з соціально-історичним процесом на те­ренах України, окремі факти якого стали для неї доленосними й вирішальними.

Дослідження валися майже з нуля, адже впо­рядкованих даних щодо історії костелу не існує, а в результаті було створено нову історичну картину на полотнищі краєзнавства, в галереї державного літопису.

Історія будівництва

У період між Останньою чвертю XVI ст. і дру­гою половиною XVIII ст. імена, що зустрічають­ся серед власників Дубровиці, були представ­лені переважно польською шляхтою або ж скатоличеними українськими родами. Це можна пояснити тим, що внаслідок Люблінської унії (1569 р.), Дубровиця перейшла під юрисдикцію корол­івства Польського. Після 1569 р. на всій тери­торії України посилився процес окатоличення населення. Не останню роль відіграла і Берес­тейська унія 1596 р.

Костел Іоанна Хрести­теля був побудований ор­деном піарів у 1684 році з дерева на найвищому місці старого містечка Дубровиця. У 1709 році був спале­ний шведами, які поверта­лися з війни з Росією, де у фатальній Полтавській битві зазнали поразки. У 1695-1742 роках, з метою окатоличення і ополячення місцевої молоді, маршалок Великого князівства Ли­товського Ян Карл Дольський, з допомогою ректора польського Університету мистецтв Казимира Пнєвського, відбудував величавий, вже мурова­ний, римо-католицький ко­стел вівтарем на схід -кляштор (слово на польській, чеській і біло­руській мовах, означає (ка­толицький) монастир) піарів.

Особливості архітектури та інтер’єру

Храм було побудовано у стилі рококо, непо­далік річки Горинь. Стиль рококо вирізняється громадністю будівництва, специфічністю архітек­турного дизайну та невеликими вікнами нети­пових розмірів. Рококо першочергово був ство­рений для жінки й пристосований до її смаку, у мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними і химерними формами («грайливе» ро­коко). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер’єру причому скульптура (пере­важно поліхромована) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («госаіllе»).

Серед особливостей внутрішнього інтер’єру слід виокремити два моменти: а) підлога храму була оздоблена керамічними кахлями, які були покладені за допомогою технології фіксації вап­няним розчином, гашеним сирими яйцями (ви­нятковість цієї технології в тому, що з часом та­кий розчин тільки міцнішає); б) найціннішим (в матеріальному і художньому плані) об’єктом інтер’єру є вінець та вітраж, виготовлений у -Венеції на замовлення (за словами ксьондза, його вартість дорівнювала вартості будівницт­ва храму).

З приходом до влади більшовицького режи­му храм було піддано руйнуванню: здійснено спробу розбити кахлі на підлозі та було знищено вітраж. Також храм перефар­бували з білого на червоний колір, очевидно, згідно з пол­ітичними переконаннями чи ідеологіями, а можливо, в та­кий спосіб влада прагнула по­казати свою зверхність над духовним, над церквою, над вірою.

Існування костелу у ХІХ-ХХ ст.

Із загарбанням Росією Пра­вобережної України та розпо­ділом Польщі значення римо-католицького костелу в Дубровиці підупало, школу було закрито, а монахів-піарів ви­селено. Після зборів колегіу­му піарів в 1832 році, в період репресій після листопадового повстання, костел змінено на парафіяльний. Після скасу­вання царатом монастиря і школи общини ордену піарів у 1332 році його було передано дієзіальному духовенству.

Від 1939 року – недіючий, а у 1945 році храм було замкнено комуністичним режимом – на його базі був промисловий склад. Костел був єди­ною уцілілою сакральною католицькою будівлею у колишньому Володимирському деканаті.

В держархіві Волинської області зберігаєть­ся дуже цінна справа середини позаминулого століття, яка стосується діяльності римо-като­лицького костелу, – “Книга запису парафіян, що з’явились до сповіді в 1860 р.” (ф. 35, оп. 1, спр. 81). На двадцятому аркуші справи є такий за­пис: “В парафії Домбровицькому римо-католицькому костелі знаходиться душ чоловічого полу 240, жіночого – 209, всього – 449 душ. Парафія належить до Луцького римо-католицького дека­нату”.

В 20 – 30-х роках, коли наша земля була оку­пована поверсальською Польщею, римо-католицький костел став великою святинею для поляків, що наїхали колонізувати нашу землю, але події Другої світової війни вимели їх з нашої землі, а храм, з приходом більшовиків, перетворився в склад місцевого споживчого това­риства. Саме тоді був детально досліджений підвал храму і встановлено, що підземні тунелітаки існували, але деякі з них виявилися занедбаними й недоступними. Наявна інформація, що цими ходами неодноразово користувалися особи, які переховувалися від влади, ймовірно і ними були члени антибільшовицьких спілок та організацій. Саме в ті роки будівля костелу зазнала великого збитку – цінні ікони та чаші були викрадені, а орган, розібраний по частинах, зник в невідомому напрямку.

У 1992 році парафія була наново зареєстрована, тоді ж їй було передано у використання костел.

Косметичне оновлення

З декількох ікон, створених піаром Лукашем Хублем в храмі, зберігся тільки образ Святого Іоанна Хрестителя на головному вівтарі. За інформацією професора Польського університе­ту мистецтв Р. Бриковського, образ зображує хрещення Ісуса Христа в Йордані, і намальова­ний технікою фрески з фарбами олійними. Розм­іри образу: 4,65 х 1,97 в прямокутнику, що розм­іщений на висоті 5 м над вівтарем. У 1999 році було проведено реставрацію храму за ініціати­ви Центру Польського Культурного Спадку за межами країни. Виконавці: керівник колективу: магістр Данута Кемеровська – реставратор справ мистецьких; Анжей Залевскі й Роберт Ярошевич – автори реставраторської докумен­тації.

Стан збереження ікони на час реставрації 1999 року був вкрай незадовільним: малюнок дуже затертий, невиразна композиція, колористика цілісності образу сіро-брудна. В цілому наявні збереження фрагментів дерев’яної рами із за­лишками позолоти.

Перед початком реставраторських робіт було здійснено опис стану збереженого об’єкту і виконано фотографічну документацію, далі об­раз детально оглянуто, виконано уприскуван­ня із спирту і емульсії поліоктану-вінілу у вод­ному розчині (дисперсії). З’єднано етап чищен­ня з етапом укріплювання картини і укріплення грунту зважаючи на те, що картина дуже запи­люється. Частину олійного покриву очищено, за­повнено дірки вапняно-пісочною заготовкою з додатком емульсії поліоктан-вініл. Було знову виконано документаційну і фотографічну роботу). Час тривання робіт – від вересня до листопада 1999 року.

Спокій та німий відчай древньої споруди

Костел Св. -Іоанна Хрестителя зараз у вкрай тяжкому стані, що зумовлений, насамперед, неправильним утримуванням будівлі, зниженою температурою і підвищеною вологістю, що підвладна погодним умовам. Приміщення не об­ігрівається, проте загрози промерзання стін немає завдяки їх товщині, що сягає до 1 метра. Причиною занедбання є ті ж самі культурні сте­реотипи та розмежування релігій.

Тому я вважаю, що процес деідеологізації щодо релігійних приналежностей та переконань на су­часному етапі розвитку суспільства не є актив­ізованим й прогресуючим, але це не повинно бути перепоною й каменем спотикання елігатаризму цінності культурної спадщини нашої країни. Ми повинні берегти й піклуватися архітектурними святинями, під стінами яких закладалася наша історія, вершилося наше майбуття…