Меню Закрити

Дудар Марта “Чорним по білому” – Сторінка 2

Заповідь

Слово… Тебе шепоче мені доля в блаженному екстазі невинного сну, цілуючи вуста мої промінням свого сонця. Тебе ж вона і розсипає, як попіл, за кривавим шляхом на Голгофу, що знов і знов ти, слово, торуєш собі, забувши про анафему всього світу… Слово, ти– вочах німої дитини, як і кажуть більше ніж сухі факти, закопані глибоко у брутальності людської душі… Ти відпускаєш нам гріхи і проклинаєш водночас, відроджуючи унаших серцях первісну тваринну черствоту, безпосередність, безжальність, справедливість і мстивість, але саме цих якостей нам і не вистачає…

Хоча тобою ми часто граємося,але раз закинувши, як непотрібну ляльку в куток, залишаємося сам на сам із незліченними мовчазними стінами Фатуму… Досить однієї миті, щоб ти перетворило життя у пристрасне блаженство, але не вистачає вічності для того, щоб осягнути тебе – божественний ідеал руйнівної, неповторної, але такої жаданої краси… Я тебе присвячую комусь там, далеко, де плачуть за знедоленими та грішними дітьми Божими.

Тебе я чую зі своїм першим подихом, ти перевтілюєшся в мене із страхітливою силою абсолютної влади над свідомістю… Я бачу тебе без маски, але кожен раз все з новим обличчям, яке малюю сама на полотні свого життя. Перед тобою я не маю права піднятися з колін, адже, як Серафим, я молюся на камені святої історії все своє життя, не шкодуючи для тебе, слово, свого чола, яке розіб’ю до крові в божевільній молитві за твоє воскресіння.

Слово, о вигнанце віків! Тебе посадили на сталевий ціп, як гризького пса, замучили чужою брехнею, яка іржею в’їлася у твої крила, колись давно позичені в Ікара…

Слово, я навік твоя раба, але живу не миттю неволі, а лечу до мінливої свободи, захованої у струнах мого ж серця, яке грає пісню, що її написав дощ…

Тобою я марю, мені вже байдуже з якої чаші пити, бо знаю, що все одно сп’янію від твого вина, що мої предки заповіли берегти до кінця світу…

Ти – моя Мойра, бо з кожним кроком даруєш і забираєш дорогоцінні та мізерні моменти життя.

Слово… Твій квіт – моя зірка, твої пелюстки – мої сонячні зайчики, які з’являються і покидають мене, цілуючи вії і шепочучи заповідь, яку чую тільки я : «Свобода – твоя істина…».

Розкажи корисну інформацію у соцмережах

Пов’язані записи